Якось я сиділа в салоні краси, як раптом до нас зайшла жінка у бежевому брючному костюмі. — Я без запису, але мені терміново треба зібрати зачіску; у мене сьогодні захід намічається, тож придумайте щось. Хоч її тон нікому і не сподобався, все ж таки, одна дівчина вирішила її прийняти.
Жінка ніби навмисне поводилася жа хливо. Вона кожні п’ять хвилин видавала щось на кшталт: — Я ж попросила обережніше! Ви це пасмо не забули? А можна ніжніше, перед вами не мішок із картоплею! Перукарка спокійно все вислуховувала та виконувала свою роботу.
Коли мої нігті вже покривали топом, зачіска тієї дами була готова, проте вона встала з місця і почала скаржитися, мовляв, їй нічого не подобається, вона не збирається платити, а її чоловік, якась важлива шишка, цю «шарашкину контору» до чортів закриє.
Зачіска насправді була дуже гарною, навіть незважаючи на те, що була на голові тієї заведеної пані. Її майстер закрив об личчя руками і почав nлакати після її виходу.
А я вийшла за нею: так вийшло, що ми йшли по одному напрямку. Того дня вранці була сильна злива, тому скрізь були калюжі. Раптом одна машина, що з’явилася з нізвідки, так дала газу, що від бежевого кольору костюма нашої леді на нер вах не залишилося й натяку, а про зачіску взагалі мовчу. Я дивилася на неї, що стоїть до нитки мокра, і думала: Все-таки Бог все бачить … все бачить!