У Ольги Захарівни та Ігоря Павловича дві доньки. Молодша, Олена, після школи пішла навчатись на курси візажистів. У двадцять три роки вийшла заміж, народила дочку. Нині має свій бізнес. Облаштувала під кабінет одну з кімнат своєї квартири і там приймає клієнтів. Старша, Тоня, після школи вступила до університету, закінчила, здобувши одну спеціальність, і відразу ж вступила знову на суміжну спеціальність. Здобула дві вищі освіти та працює в Альма-матер викладачем. Заміж вийшла у двадцять дев’ять років і відразу задумалася про дитину. На жаль, успішна в навчанні, вона виявилася невдахою у справі народження дитини.
Вже чотири роки намагається, але зачати дитину їй не вдається. Перепробувала все, аж до ЕКО. Жодних результатів. Рідні: чоловік, батьки, сестра всіляко підбадьорювали та підтримували Тоню. Але після кожної невдалої спроби завагітніти, Тоня все більше і більше замикалася в собі. Особливо це відчувалося у стосунках із сестрою. Все рідше і рідше вони зустрічалися і дзвонили одна одній. — Можливо, я образила її чимось випадково? Але чим? — Запитує Олена у матері. Ольга Захарівна сама не знала, що відповісти. Але намагаючись усіма силами підтримати старшу дочку, вона мимоволі віддалялася від молодшої.
— З мамою спілкуватися все важче та важче. Вона вже скільки років чекає на онуків від Тоні. І зовсім забула мою дочку. А дівчинка сумує за бабусею. Добре хоч тато не забуває нас із онукою… Незабаром у Ольги Захарівни ювілей. — Мама попередила мене, щоб я із сім’єю не приходила на бенкет. Мовляв, Тоня ледь-ледь відійшла від сумних думок. І варто їй побачити мене, як вона знову впаде у депресію. Чи я винна, що Тоня не може народити? Ну дбаєш про старшу дочку — молодець. Але ж у тебе й молодша є! Мене навіщо «викидати за борт»… Мені залишається лише мріяти, що колись відновляться ті стосунки, що були раніше.