-Це ти винна, що не стало моєї кішки! Ти мені ще заплатиш! – на весь під’їзд кричала бабка з третього поверху на Юлю, яка нещодавно переїхала до цього будинку і навіть не була знайома із сусідами. Дівчина була здивована – про яку кішку йдеться? Наступного дня Юля вирішила дізнатися в інших сусідів про те, що сталося.
Наприкінці коридору жила миловидна старенька, Віра Іванівна, яка прожила у цьому будинку десятиліття. Юля набралася сміливості та постукала. – Здрастуйте, Віро Іванівно. Вибачаюсь за те, що турбую. Я хотіла б дізнатися про дівчину, яка жила тут до мене. Бабуся подивилася на Юлю. – Ах, ти про Настю? – Запитала вона з сумом у голосі.
– Так. То через неї бабуся з третього поверху зі мною так розмовляє? – Настя була дуже цікавою дівчиною. Вона часто брала в оренду квартири, змінюючи їх як рукавички. Якось вона поділилася зі мною, що не злюбила кішку нашої сусідки . Якось, коли кішка прокралася до її квартири, вона виставила її на вулицю в мороз. Юля розплющила очі від подиву. – Але чому бабуся з третього думає, що то я? Віра Іванівна знизала плечима.
– Можливо через твоє чорне волосся. Настя була такою ж. І, мабуть, бабуся не знала, що Настя переїхала. – Що мені робити? Як їй пояснити, що я не винна? – Поговори з нею, розкажи правду. Бабуся, хоч і буває злою, але вона зрозуміє. Наступного дня Юля підійшла до дверей бабусі та постукала. Після довгої розмови та вибачень обидві дами вийшли з цієї ситуації зі сміхом та чашкою чаю. Відтепер вони стали самими близькими сусідами.