Сім’я Іванових зібралася ввечері за столом. День був довгим і важким, але час вечері завжди був особливим – це був момент, коли вони могли поспілкуватися та розповісти один одному про свій день. “Мам, тату” – почав Ігор, молодший син сім’ї, дещо нервово протираючи долоні об штанини. “У мене для вас новина – я одружуюся… завтра… на Оленці Мироновій!” Від несподіваних слів сина під час вечері батько аж поперхнувся.
Мати з жахом дивилася на Ігоря, наче намагаючись зрозуміти, чи жартує він. Але найголовніше, що Оленка Миронова була донькою Михайла Миронова – заклятого ворога батька. “Ти що, жартуєш?” – Запитав батько, схаменувшись. “Ні, тату, я серйозно . Ми закохані вже довгі роки, і вирішили створити сім’ю,” – відповів Ігор, сміливо зустрічаючи погляд батька. Мати взяла його за руку: “Ігорьку, ти розумієш, що це може викликати багато проблем? Ти знаєш про наші конфлікти з родиною Миронових.”
“Я знаю, мам, але кохання сильніше всіх цих старих образ. Ми хочемо почати все з чистого аркуша.” Батько зітхнув: “Ти впевнений у своєму рішенні?” “Так, тату. Я люблю її,” – впевнено сказав Ігор. Батькові важко було чути ці слова. Він довго був у протистояннях з Мироновим через бізнес і території, але він також розумів, що щастя його сина перебуває вище за будь-які образи.
“Добре,” – повільно промовив батько, – “якщо це те, що ти хочеш, я буду поряд з тобою. ” Наступного місяця, на весіллі Ігоря та Олени, дві ворогуючі родини зібралися за одним столом. Вони зрозуміли, що любов їхніх дітей може бути мостом, який з’єднає їх і допоможе забути про минуле. На урочистості нарешті запанувала атмосфера щирої радості та надії на краще майбутнє.