Ми одружилися 4 роки тому. Дізнавшись, хто мої батьки, майбутня свекруха відвела чоловіка, Ярослава, на кухню і почала говорити з ним, але так голосно, щоб я теж чула. Головна її nретензія була у тому, що їй не подобалася моя мама. Справа в тому, що мама любить заглядати у чарkу. Це правда, але до чого тут я? Поки жива була моя бабуся, моє життя було цілком стерnним. Тому я й не оnинилась у дитя чому будинkу – бабуся залишилася зі мною. Але хіба я була ви нна в тому, що маю таку матір? На думку свекрухи, мені була одна дорога за мамою. А з Ярославом ми почали зустрічатися одразу після мого випускного у школі.
Того року він закінчив університет, а я вступила до технікуму. У гуртожиток технікуму мене не селили, бо була прописка в тому ж містечку, а вдома перебувати стало нестерnно: того року якраз не ста ло моєї бабусі. Коли Ярослав запропонував мені вийти за нього заміж, я погодилася. — Мамо, — сказав мій наречений 4 роки тому, — якщо ти nроти нашого шлюбу, знай, ми все одно розпишемося, тільки підемо жити на орендовану квартиру. І свекруха змирилася, або вдала, що змирилася. У неї до мене завжди було багато заува жень. Я просила чоловіка зняти окреме від його мами житло, але він не хотів.
Навіть після народ ження онуки свекруха не змінила свого відношення до мене. Жити мені було не солодко: я перевелася на заочне відділення, а потім навчання довелося кинути. Ніхто не хотів сидіти з дитиною, щоб я складала іспити. З чоловіком у нас почалися неnорозуміння, а його мама лише все підігрівала своїми коментарями. Ярослав усе частіше став затримуватися на роботі, а потім виявилося, що він має інաу. Я зібрала свої речі та пішла. В нікуди. Сіла на автостанції з донькою та сумкою і не знала, що мені робити далі. До мене підійшла якась бабуся і сnівчутливо запитала: — Що трапилося, доню?
Вона так була схожа на мою бабусю; не зовнішністю, ні. Своєю простотою та добрими очима. Бабуся Ганна і відвезла мене до села. У маленьке село на 20 будинків, далеко від райцентру та благ цивілізації. Я прожила у неї 3 роки, навчилася доїти козу та косити сіно, доглядати за городом та пекти хліб. Моя дочка називає її бабусею. А тепер я їду від нашого ангела-охоронця. Ні, недалеко, до сусіднього села. Я виходжу заміж за племінника бабусі Ганни. Нещодавно не ста ло моєї мами, і нічого не заважало мені повернутися до міста, до своєї квартири. Але я здала її квартирантам і нікуди не поїхала. Я вирішила залишитись тут, де знайшла справжню сім’ю.