Син сказав, що мені треба працювати. Я запитала його, ким я у цьому віці можу працювати. Його відповідь приголомшила мене.

Одного разу син повернувся додому і приголомшив мене новиною: вони з Христиною одружуються. Я спробувала пояснити синові, що треба хоча б пожити разом кілька місяців, притертись один до одного – і лише потім вирішувати. Але він був непохитний. Мені Христина ніколи не подобалася. Вона вже котрий місяць говорила синові, що жити вони повинні окремо, а син, закохавшись у вуха, виконував усе, що вона вимагала. Зрозуміло, Христина хоче якнайшвидше піти з дому, де в неї батьки та двоє сестер … Син прямо сказав мені, що я маю віддати їм свою другу квартиру, яку здаю в оренду і на ці гроші живу.

Чоловік свого часу був добрим бізнесменом, але сина, можна сказати, я ростила одна, оскільки чоловік міг запросто не повернутися вночі додому, випивав із друзями до ранку в якомусь барі. Якось я не витримала, взяла сина та пішла. Через якийсь час ми розлу чилися. Через 3-4 роки він зали шив цей світ, і у спадок від нього мені дісталася та сама квартира. Оскільки мій син був важким підлітком, я пішла з роботи, почала сидіти і займатися з ним, а квартиру, отже, здавати. Маю дуже маленьку пенсію, оскільки стажу практично немає.

Все це я поясню синові, а він каже: -Тобі всього лише 54. Іди працюй! -А хто мене візьме у такому віці і без стажу? -Касиром, прибиральницею – зараз багато вакансій. Я кілька разів запропонувала синові жити зі своєю дружиною зі мною. У нас велика двокімнатна квартира, і місця всім вистачило б. Але ні – безрезультатно. Синові зараз 27. Він завжди жив зі мною, зараз працює, спокійно міг би винайняти собі квартиру, але йому ж легше відправити свою стару матір на роботу, ніж орати трохи старанніше! Не знаю що мені робити. І квартиранти мої – чудові люди. Як же мені виrнати їх надвір?