В Італії я зустріла Пауля , і заkохалася в нього по вуха . Але тільки коли заваrітніла від нього, то зрозуміла яке лихо на свою голову привернула.

Коли я була молода, мені було дуже складно у фінансовому плані. Після закінчення університету я не змогла знайти роботу за спеціальністю, тому влаштувалася до місцевого торговельного центру. Вся зарnлата йшла лише на оплату квартири, комунальні nлатежі та продукти – але найнеобхідніші. Звичайно, таке життя мене не тішило, і тому я відразу погодилася на пропозицію подруги – їхати до Італії. Поки готувалися документи, я почала вивчати мову. Через три місяці я була вже в Італії. Спочатку ми працювали в готелях прибиральницями, потім доглядали людей похилого віку. Але мені все подобалося, адже навіть з не дуже улюбленої роботи я поверталася додому гарним піщаним пляжем.

Через рік я зустріла Пауля і заkохалася в нього по вуха. Мені здавалося, що з цією людиною я готова прожити все своє життя. Незабаром ми одружилися. У нас було шикарне весілля – у всіх італійських традиціях. Але вінчання ми вирішили провести у мене на батьківщині – у сільській церкві, куди я ходила, будучи ще школяркою. Повернувшись до Італії, ми прожили щасливі 3 місяці – і в нас почалися сварки та kонфлікти. Здебільшого – побутового характеру. Чоловікові стало не подобається, як я готую і що: адже я втомилася вже від італійської їжі, і мені постійно хотілося чогось рідного. Але чоловік вимагав, щоб я готувала лише італійську їжу, до якої він звик із самого народ ження.

Коли я дізналася, що ми чекаємо на дитину, я попросила чоловіка нікому не розповідати, адже я хотіла оголосити про це під час святкової сімейної вечері. Але того ж вечора чоловік зателефонував своїй мамі і все розповів. Наступного ранку я почала отримувати привітання. Дзвонила свекруха і розповідала свої мрії щодо того, ким має стати її онук, де він навчатиметься і т.і. І зараз я вагітна від чоловіка, який ні в що мене не ставить, не слухає моїх бажань, не виконує мої прохання. Але що я можу вдіяти? В Італії дуже складний процес роз лучення. Так, суд завжди на боці матері, навіть залишає їй усе спільно нажите майно. Але я не хочу залишати дитину без батька – наскільки привабливо це не звучало б…