Головний лікар підійшов до мене з нестандартною пропозицією забрати до себе дитину, від якої відмовилась мати. І ось що я вирішила.

Наш четвертий малюк пови нен був з’явитися ось-ось. У мене почалися перейми. Але народжувала я третій раз: другий і третій у нас – хлопчики, близнюки. Тому, коли мене знову повезли в ліkарню, родичі ворожили: а раптом знову двійня? Але ні. Хлопчик, один. Мене поклали в дорогу клініку. В один з вечорів до мене зайшла головлікар і одразу почала:

-Загалом, у нас така ситуація: вчора народ жувала 18-річна дівчина, після пологів відмовилася від дитини, викликала таксі і поїхала. А дівчинка-то в неї така гарна, така мила. Я чула, ви двійню хотіли. Так ось: може заберете? А ми все оформимо, не турбуйтеся. Шкода дівчинку-то… Я була ошелешена від такої заяви. З головлікарем я була знайома давно. Ми спілкувалися так само і за стінами пологового будинkу. Мабуть, тому вона підійшла саме до мене з такою пропозицією”.

Але рішення я прійняла майже моментально: -А давайте! Ми завжди хотіли п’ятьох. Ми з чоловіком так мріяли про доньку – аж описати складно. Всі четверо – хлопчики. А так хотілося янголятка-дівчинку. Головлікар оформила всі, як і обіцяла. А родичам ми сказали, мовляв, буває так, на У ЗД дитина ховається – і все в такому роді… Назвали ми дівчинку Оксаною. А найцікавіше у всій цій історії те, що Оксана – точна копія мого чоловіка. Крім мене і чоловіка ніхто ніколи не дізнається і не здогадається, що вона нам не рідна…