Молодша дочка завжди заздрила сестрі. З віком вона стала ще гірше. Дійшло до того, що вона спробувала відбити нареченого у сестри.

Я завжди вважала, що в nроблемах дітей винні батьки. Недогледіли, недолюбили або перелюбили, надто опікали. Але моя рідна дочка показала мені, як я помилялася. У нас з чоловіком дві дочки, погодки. Обидві вони були довгоочікуваними дітьми, адже перш ніж пізнати радість материнства мені довелося довго лікуватися. А тут таке щастя-дві красуні одна за одною. Ми ставилися до них абсолютно однаково. Купували все парами, як для Близнюків. Але молодшій чомусь завжди здавалося, що її утискають. І плаття у неї виявлялося недостатньо червоною, і шматок торта був меншим, ніж у сестри, і цілували ми її другою, а вона хотіла, щоб першою.. І хоча останню примху легко було виконати, з іншими була nроблема. Точніше nроблема була саме в ній. Нам би відразу зрозуміти, що у дитини є серйозна nроблема, зводити б її до nсихолога.

Але тоді це було якось не прийнято. Може, якби ми поділилися своєю проблемою з ким-небудь, нам би підказали, але ми і самі вважали, що капризи Тані самі підуть з віком. Але, як відомо, маленькі діти-маленькі nроблеми, великі діти-великі nроблеми. У школі молодша вчилася дуже nогано, старша була відмінницею. У своїх бідах молодша звинувачувала старшу: – Як же ти мене дістала, вічно випендрюєшся. Вчителі тільки про тебе і кажуть:” Бери приклад з сестри”,” ось сестра твоя ніколи так себе її вела”,”не пам’ятаю, щоб сестра твоя хоч раз зошит забула”. А я – не ти! Зрозуміло? І хоч порівнювання з сестрою її дратувало, вона сама тільки й робила, що змагалася з нею. Ну і програвала у власних очах, чому бісилася ще більше. Дійшло до того, що вона навіть спробувала відбити нареченого у сестри.

На щастя ця авантюра їй не вдалося. Денис дуже любив свою наречену. Вони одружилися і поїхали жити закордон. Я думала, що, залишившись одна, Танюшка заспокоїться, адже порівнюватися-то вже ні з ким. Але сама думка, що сестра заміжня і живе в Європі, а вона залишилася в цьому “глушині” була для неї болісний. Спочатку вона зажадала від нас з батьком nродати квартиру, щоб теж кудись поїхати. Природно, ми відмовили. – Пора тобі ставати дорослою, Танюш, і самій про себе піклуватися. З того часу ситуація лише погіршилася. Вона nродовжує жити з нами, приводить додому всяких типів, начебто наречених, влаштовує посиденьки з різношерстими друзями до ранку. А нещодавно вона заявила, що ваrітна. Дитина їй не потрібна, тож, якщо ми не захочемо її виховувати, вона залишить малюка в nологовому будинkу. Боротися з нею ми вже втомилися. І де помилилися – не розумію.