Люба дуже любила свого чоловіка Ігоря. Вона буквально його обожнювала. Вставала за дві години до будильника, щоб встигнути спекти для Ігоря смачні булочки. Потім на підносі приносила булочки та каву в ліжко чоловіку.
-Щось занадто солодко, в наступний раз поменше цукру поклади. -Добре, буде зроблено. Ти поки снідай, а я для обіду м’ясо розморожу. Люба сама працювала, але встигала швидше повертатися додому, щоб дивувати чоловіка своїми кулінарними здібностями. Раніше Ігор дякував Любу, часто дарував їй квіти, робив подарунки.
Але з часом перестав, а до її страв з 33 порцій просто звик і став приймати як належне. Люба бігла з роботи в садок за сином, потім готувала вечерю для Ігоря, і так кожен день. Як-то Люба поїхала з сином до її мами.
Тільки під вечір серце у неї було не на місці: -Мабуть, щось сталося з Ігорем, я це відчуваю. Мама, я залишу в тебе сина, сама подивлюся, що там у Ігоря. -Він що, маленький, чи що, возишся з ним як курка — квочка. Але Люба все ж побirла додому, заходить у спальню, а там чоловік з якоюсь дівкою на ліжку:
-Так я кину свою дружину, мені її просто шко да. Вона ж жити без мене не може, ще головою поїде. А жінка з накаченими губами і вульгарним макіяжем тільки посміялася на це. У Люби всередині все звалилося.
Вона вже не пам’ятає, як вигнала чоловіка і розлучницю, і ніхто не знає, на скільки бол яче було Любі, адже вона все приховувала за посмішкою. А потім Ігор зрозумів свою помилку. Адже та жінка не вміла готувала, не доглядала за ним так, як Люба, не хвилю валася за нього… Він зрозумів, що втратив найкращу жінку.