Ми з чоловіком були одружені двадцять років. Я вважала себе щасливою жінкою з повноцінною сім’єю. Ми випустили чудового сина. Юрій збирався вступити до університету на військову спеціальність. Все було спокійно, нічого не віщував біди. Але в один день чоловік не пішов на ранкову пробіжку. Я коли прокинулася, здивувалася: — А чого це ти не вийшов на зарядку? Погода начебто хороша… — Лера, нам треба серйозно поговорити, сідай. Я села. Сама не знала, що думати.
— Вибач, але я тобі зра див. У мене вже два місяці роман з іншою жінкою. Вона від мене ваrітна. Я не можу кинути свою дитину, тому йду від тебе. Син наш вже дорослий, він все зрозуміє. Такого я зовсім не очікувала, адже змін в улюбленому не відчувала. У мене ніби грунт з-під ніг вибили. Я сиділа і не могла нічого сказати. Після цієї розмови життя безповоротно змінилося. Міша зібрав речі і поїхав. Я зустрічала його після цього пару раз з коханкою, завжди було дуже ніяково. Він робив вигляд, що не знає мене.
Син вчинок батька не схвалив і перестав з ним спілкуватися, хоча я його не налаштовувала проти. Минуло два роки. Я за цей час встигла звикнути до життя на самоті. Син поступив і поїхав. Одного разу пізно ввечері до мене в двері постукали. На порозі стояв Михайло з маленькою дівчинкою. Він попросив впустити їх і вислухати. Потім він благав мене пробачити його. Як тільки йому скоротили зарплату, Олеся пішла від нього і залишила доньку. Михайло на колінах просив у мене вибачення. Я дивилася на нього і розуміла, що досі люблю його. І я вирішила дати йому шанс. Зараз ми знову разом. Я стала мамою для маленької Олександри. Сподіваюся, що не пошкодую про свій вчинок.