Моя біолоrічна мама наро дила мене від багатого одруженого чоловіка. Він свою сім’ю не покинув, і кинути «сім’ю» довелося мамі. Коли мені було шість, мати знайшла собі іншого чоловіка, а мене з документами залишила перед дверима біолоrічного батька. Його дружина та діти відразу прийняли мене як рідного, мачуха одразу сказала, що я не винен у помилці своїх батьків по молодості. Незабаром саме її я почав називати мамою, а з біолоrічною намагався не мати жодних стосунків.
Коли мені виповнилося 19, батько з сім’ї пішов до іншої жінки, а ми, 2 брати і одна сестра, залишилися з мамою. На той момент ми вже навчалися в універі, а сестра – в 11 класі. Ми не відчули відходу батька завдяки матері. Вона дбала про нас і дарувала любов за двох, обох батьків. Рік тому я закінчив універ, а брат цього року. Цілий рік я планував життя в іншій країні, часто летав туди, щоб усе було готове до нашого переїзду. Батько залишив усе своє майно нам, коли раптово захворів, а ми вирішили скористатися цим з розумом.
Ми планували переїхати разом до Італії. І тут перед від’їздом з’явилася моя біолоrічна мама: — Синку, пам’ятаєш мене? Я так довго тебе шукала! Я твоя рідна мати. — Звичайно пам’ятаю. Як я можу забути, як ти залишила мене перед батьковими дверима, — перебив її я, — шукати не варто було. Я весь цей час жив там, де ти залишила мене. А матір’ю називатись ти не маєш права. Після цього свою біологічну матір я більше не бачив. Чи шкодую я за свої слова? Ні краплі. Думаю, вона заслужила на таке ставлення до себе.