Мій син Діма привів до нас додому свою наречену Олесю. Сама вона дівчина з міста, я одразу зрозуміла, що на городі вона нам допомагати не буде, не привчена. Але якого було здивування, коли я дізналася, що вона навіть готувати не вміє. Олесі було 25 років, то вона навіть посмажити яєчню сама не може, то їй страшно, що олія полетить, то гидко сире яйце розбивати. Коли моя 10-річна донька вміє вже котлети смажити і борщі варити. Довелося спочатку все робити мені самій. Прибігаю з роботи додому, одразу на кухню, намагаюся щось приготувати. А потім мені це все набридло. Чому це я повинна переживати, похапцем все готувати, тоді як невістка навіть підлоги помити не може.
Я зробила так, зварила борщ на себе та доньку, ми поїли, все за собою прибрали. А коли Діма повернувся з роботи разом із Олесею, то закотили істериkу, чому на них їжі не вистачило. Я прямо синові сказала, раз завів свою сім’ю, то й живіть окремо. Син мене зрозумів без об раз, за кілька днів зняли вони квартиру. Тільки не минуло й трьох місяців, як вони знову повернулися до мене. Виявилося, що Олеся ваrітна і не може сама по хаті нічого робити. Довелося мені їх прийняти, все ж таки мою внучку носить.
Допомагати Олеся також не намагалася, вдавала, що її нудить, хоча я бачила, що все з нею нормально. Після народження онуки Олеся сказала, що їй у місті якісь документи треба зробити, так вона й поїхала. Минули тижні, Діма повідомив, що вони з Олесею сильно посварилися, та так, що вирішили розходитися. Мене весь цей час хвилювала доля онуки, вона все ще жила в мене, але, як я розумію, Олесі була зовсім не потрібна. Минуло три місяці, як невістка виїхала. Вона так і ніколи не зателефонувала нам, щоб дізнатися, як її дитина. Тим часом Діма багато працює, щоб гідно утримувати доньку, а мені довелося звільнитися, щоб стежити за дитиною.