Коли я дізналася, що дочка вагітна всьоме, поспішно зібрала речі, здала свою квартиру і поїхала до сестри в столицю. Досить з мене! Я теж людина і маю право на спокійну старість. Я п’ятнадцять років тому втратила чоловіка і залишилася одна. Всю свою любов я вклала в єдину дочку. Вона десять років тому вийшла заміж за хорошого хлопця. Тільки ось віри він не християнської, з його релігійних міркувань оберігатися — гріх. Взагалі за його світоглядом потрібно плодитися стільки, скільки можеш.
Тому вони щороку нову дитину народжували з перервами на період годування. Багато років, майже десять, я ходила до них, як на другу роботу, щоб допомагати з дітьми. Донька скаржилася, що одна не справляється. Коли я їй пропонувала цілком логічний і нормальний спосіб трохи полегшити ношу і перестати все ускладнювати, вона губи надула. Мовляв, чоловік буде проти. А я втомилася! У якийсь момент просто вибилася з сил. Коли одного разу до мене приїхала сестра. Вона, побачивши мене, дуже здивувалася.
— Інна, ну ти прям себе запустила. Під очима кола, видно, що не досипаєш. Чи не багато ти на себе взяла? Адже це не твоя відповідальність. Ну ні, я тобі не дам себе погубити. Збирайся, разом поїдемо до мене. Нехай твоя донечка сама спробує з усім впоратися, може схаменеться. Я зрозуміла, що вона права. Коли я поїхала, дочка на мене обра зилася. Живу у сестри вже місяць, Наташа зі мною не розмовляє. Але від знайомих дізнаюся, що якось з дітьми все-таки справляється. Може вона дійсно схаменеться?