Моя мама вже старенька. Я пропонувала їй переїхати до мене, щоб доглядати її. Але вона сказала, що згодна тільки з умовою, що з собою привезе своїх кішок і собак. А всього їх сім! Живемо ми у невеликій квартирі на десятому поверсі. Ми не могли собі дозволити це, тому я відмовила. Але матері постійно фі нансово доnомагаю. Пенсія у неї маленька, вистачає лише на комунальні послуги. Ми їй підкидали гроші, а потім мені стало відомо, що вона здебільшого витрачає їх на корм тваринам, а сама голодує.
Після цього я розлютилася і почала привозити лише продукти, а гроші на руки не давала. Моя мати не тільки своїх тварин доглядає, а всіх у їхньому немаленькому районі. З одного боку, це гідно замилування, але з іншого, мені іноді здається, що вона надто багато на себе бере. Це не лише її відповідальність. Нещодавно ми з чоловіком проходили у підземному переході, і я помітила свою матір. Вона просила милостиню. Мені стало дуже соромно перед чоловіком, з яким ми вже понад десять років разом живемо.
Він знав, що я мамі фі нансово доnомагаю і був не проти. Коли ми до неї підійшли, мати сказала, що просить грошей не для себе, а для вуличних тварин. Мені було дуже ніяково. Що про мене подумають родичі, якщо побачать мою маму серед жебраків та попрошайок? Я домовилася з матір’ю, що ще даватиму невелику су му для вуличних тварин, щоб вона не жебракувала. Мати погодилася. Але мені все одно здається, що вона не може виповнити обіцянку. Уважно дивлюся на людей, які жебракують, боюся впізнати у них знову свою матір.