Вова і Христина збиралися одружитися. Вова приїхав за нею, щоб доnомогти їй з речами. Вона переїжджала до нареченого. Коли приїхали, біля воріт заміського будинку їх чекала якась стара жінка з незадоволеним виглядом. Вона обзивалась, коли вони входили в будинок. — Хто це? – запитала Христина. — Старенька. Їй нема чим зайнятися. — А навіщо вона такі слова говорила? — Вона всіх так називає, — відповів Вова, взявши свій ноутбук в руки, і вступив до роботи. Але Христину не задовольнили його відповіді. Жінка nродовжувала бажати їм всього самого «кращого». — Давай краще в інший раз, — хотіла розвернутися Христина. Але Вова її зупинив: — Ні. Ми майже всі твої речі вже перенесли. Гаразд, розповім усе, як є. Ця жінка виявилася ко лишньою тещею Вови. Вони подарували цей будинок молодятам.
Але зараз їх дочки немає, але вони дозволяють зятю і дітям залишатися там. — Ну що такого? Ви ж хотіли, щоб у дітей був батько, я і залишився жити з ними тут, — сказав тещі Вова. — Діти мають там жити, ти можеш, але приводити когось не можна. Христина залишилася жити там незважаючи на те, що Вова спочатку збрехав, сказавши, що його дружина кинула його з дітьми і пішла. А насправді… Пройшло кілька місяців, але нічого не змінювалося. Діти жили своїм життям, про них дбала няня. Вова йшов на роботу, а вдома сидів перед комп’ютером. А ось у Христини була ко лишня теща чоловіка. Та nродовжувала її труїти. — Радієш так? Моя дочка теж тоді раділа,- говорила вона Христині.
І багато в цьому дусі. Христині, звичайно, ставало не по собі від таких слів. Вона, по-перше, не знала правду, а по-друге, вона познайомилася з Вовою, коли той вже деякий час був самотній. Так що їй нічого було со ромитися. І так як вона була хорошою людиною, їй ставало прикро, що її звинувачують не обґрунтовано. Але і тоді вона лише вибачалася перед старенькою. А ось Вова іноді відстоював свою думку, іноді відповідав, але ніколи не виходив і не захищав Христину. — Так не може nродовжуватися, — сказала Христина. На наступний ранок вона зібрала свої валізи і дуже рано, приблизно в п’ять, коли всі спали, покинула цей будинок. Але й колишня теща встала рано. Вона побачила її і знову висловила свою думку: — Значит ти така у нас. При першій же nроблемі тікаєш!