Дочка голосно лаялася, По дому дзвенів дзвін Зять притих біля віконця. Сердився, напевно, він. За столом сиділи онуки. Їм не зрозуміти, Що хотіли від бабусі її рідні діти. Виявляється, тарілку Ненароком розбила,Коли кухню прибирала І посуд мила. — Вона дорого коштує, Сказала їй дочка Як будеш себе так вести, Підеш до синочка.
Там невістка тобі скаже, Де зимують раки. І тоді у тебе будутьВсякі напади. Послухала це бабуся. Голову схилила. А коли ж була дочка Добра, щира, мила. Витерла сльозу бабуся. Звернулася до Бога:- Зроби, Господи, все так, Щоб дочка дорога. Була легка, та не терниста.
Квітами цвіла. Доля щастя і достаток Щоб її дала. Забери мене до себе. У світлі небеса. Де в раю пташки співають. Тиші є краса. Що тепер з мене взяти? Всім я заважаю.Дай шкарпетки тільки дов’язати — Прошу і благаю. Дочка мерзне дуже. Мерзнуть і онуки. Хочу трохи їх зігріти До нашої розлуки. За вікном місяць світив Кожен думав за своє. Ніхто в будинку не цінував Що бабуся поруч. Помолилася бабуся.Всміхнулася всім ніжно. Буде каятися дочка, Але буде вже пізно, пізно