Я ось 17 років зі своєю матір’ю прожила, але не можу згадати про неї нічого доброго. Батько нас рано покинув, на той момент мені було лише п’ять років. Після цього мама на мене розлютилася, вона чомусь звинувачувала мене у всіх своїх бі дах, також почала переборщувати із вживанням алkоголю. З нами також жила бабуся, Наталя Петрівна, вона була дуже добра, освічена та гарна жінка, вона взяла на себе моє виховання. Вона захищала мене від нападок матері, виховувала і доnомагала.
Але коли мені було 17, на жаль, бабусі не стало . Після цього ми з матір’ю залишилися самі. Коли вона напивалася, вона кричала на мене і могла навіть руку підняти. У таких умовах я не могла жити, тому одного дня просто зібрала свої речі і пішла з дому. Я вирішила вирушити до дядька, який жив у селі. Бачилися ми рідко, але я знала, що він та його дружина чудові люди. Мені здавалося, що в такій тяжкій ситуації вони мене підтримають. Але коли я доїхала, виявилось, що дядько переїхав.
Я стояла перед будинком родичів і не знала , що робити, крім волі на очах з’являлися сльози. Тут мене помітила бабуся, що проходила повз, вона поцікавилася, чого я тут стою. Вислухавши мою історію, Ольга Петрівна мене пошkодувала, запросила до себе, а врешті-решт також запропонувала пожити в неї. Вона самотня жінка, яка потребувала догляду. Дітей у неї не було, а чоловіка вже давно немає в живих. Я погодилася з нею жити, піклуватися та доnомагати у всьому. Ми живемо так вже чотири роки, я задоволена своїм життям, нарешті в ньому спокій та гармонія. Вірю, що з часом все стане ще краще, я обов’язково зустріну якогось гідного чоловіка і створю хорошу родину.