Ніна Федорівна давно жила одна. Батьків у неї не стало, коли їй виповнилося тридцять. З тих пір вона ніяк не могла змиритися з самотністю, постійно молила Бога про сім’ю і щастя. Тільки от не склалося у неї. Женихів на горизонті не було. Ніна дуже товариська жінка, щоб не су мувати, вона пекла смаколики і пригощала сусідів. З родичів у неї була тільки одна двоюрідна сестра, яка жила в столиці. У них були дуже теплі стосунkи, незважаючи на те, що вони рідко бачилися.
Однак, на всі свята посилали один одному листівки. Це зворушувало Ніну до глибини душі. Так, маленький жест уваги, але дуже милий для самотньої жінки. Півроку тому до них в село відправили випускницю педагогічного інституту на практику. Інну поселили спочатку до Ніни. Головний в селі її попросив поселити дівчину поки не закінчать ремонт в сусідній хаті. Ніна була тільки рада. За той час, що Інна з нею жила, вони дуже подружилися. Інна була дуже гарною дівчиною. Інна була в піднесеному настрої. Вдома нарешті закінчували ремонт, вона наводила порядок і створювала затишок. -Тепер ми сусідки! Здо рово, так?
– зра діла жінка. Вони наводили порядок на кухні, коли виnадково помітили якусь людську фігуру за вікном. Жінки здивовано перезирнулися. На ґанку стояла жінка з хлопцем якимось. На літо до Ніни приїхала сестра, але не одна. Вона взяла з собою сина. Побачивши їх, Ніна побігла обіймати, на її очах сльози виступили. При першій же зустрічі між Інною і Романом іскра проскочила. Вони стали разом багато часу проводити. Потім відпустка Романа закінчилася, і він був змушений виїхати назад. Ніна, спостерігаючи за дівчиною, ясно бачила, що вона заkохалася. Роман теж був до неї небайдужий. Вони листувалися весь час після його від’їзду. А під час наступної відпустки він приїхав, щоб забрати її до себе.