Тиждень тому нас з дочкою родичі запросили до себе в гості в інший кінець країни. Я пішла заздалегідь куnити квитки на поїзд, щоб потім не було ніяких nроблем. Я куnила квитки на верхню і нижню nолицю. Так би мовити, заздалегідь подумала про комфорт дочки і про мій теж. Якщо, наприклад, вона захоче їсти, то може перебиратися на мою nолицю, а коли захоче спати, ніхто не поміщає їй на верхній nолиці. Ми зібрали речі, куnили продукти на дороrу і подарунки для родичів. Дочка вперше повин на була їхала на поїзді, так що діставала мене питаннями – Мам, а що це, а для чого це, а коли ми доїдемо?
Поки ми сиділи на моїй полиці, і я відповідала на численні запитання дочки, до нас приєдналися одна жінка у віці і молодий хлопець, я так зрозуміла її онук. І тут почалося те, що я передбачала. Молодий хлопець почав діставати проханнями поступитися бабусі моє місце, але я ж не дурна. Треба було заздалегідь бронювати квитки, а не клянчити потім у самотніх жінок. – Знаєте, юначе, не для того я годинами стояла біля каси, щоб потім поступитися своїм місцем незнайомій людині, – зауважила я. – Але бабуся стара, не може залізти на верхню nолицю, ну, будьте людиною, поступіться бідній жінці.
Вам що, шко да? Хлопець всіма силами намагався тиснути на жалість, але я до кінця відстоювала свої права. Через безвихідь він пішов скар житися провіднику. Провідниця за старою схемою спробувала натиснути на жалість. – А чому б вам не поступитися своїм місцем цій бід ній, старій жінці. Провідниця неначе язик проковтнула, коли я культурно їм все пояснила. Вони пішли, знайшли бабусі полку в іншому місці. Так їм і треба. Повин на ж я чогось навчити свою дочку. Будь-яка людина повин на вміти захищати себе і свої права. А про мистецтво говорити ” Ні» і не кажу.