Мені 33 роки і я до сих пір не заміжня. Просто в моєму житті сталася подія, через яку я втратила віру в людей. Шість років тому я познайомилася з хлопцем, Віктором. Він був старший за мене на чотири роки. Мені на той час було 27 років, Віктору 31, у обох вік такий, що вже хочеться якоїсь визначеності. У нас дуже швидко все закрутилося, і ми майже відразу почали жити разом. Але чомусь батькам Віктора це не подобалося; їм здавалося, що я не та, хто потрібен їх синові, і вони мені говорили це постійно прямо, нічого не приховуючи. Сім’я у них досить забезпечена, але і у мене рідина не бідна. У Віктора був свій бізнес, і він не погано заробляв, і запропонував поїхати поки на знімну квартиру, а потім вже і купити власну. Після таких слів я зрозуміла, що у нього все серйозно до мене. І, природно, я погодилася.
Жили ми добре, мої батьки часто приїжджали до нас, сестра моя приїжджала з чоловіком і дітьми. Батьки Віктора нас не відвідували, але він іноді їздив до них і повертався в поганому настрої, іноді навіть не говорив зі мною кілька днів. Але так як бував у них рідко, то і мене це сильно не турбувало, я просто зрозуміла, що це потрібно перечекати. Так ми і жили. Іноді підводила його до цієї теми, він пояснював, що хоче, щоб батьки змінили своє ставлення до мене, і щоб вони теж були за нас раді. Хотів, так би мовити, їх благословення. І от не знаю, змирилися вони чи ні, але в підсумку, коли мені було 30 років, він зробив мені пропозицію. Ми домовилися про дату, почали планувати все торжество, довго вибирали і в підсумку вибрали хороший ресторан, на весільну подорож збиралися їхати в Італію, тому що нам обом подобається ця країна і ми там були неодноразово; і разом теж були.
І за місяць до весілля Віктор приїхав додому з роботи і повідомив, що завтра нас відвідають його батьки. Нам треба було вирішити, що приготувати. Увечері ми їздили за продуктами і з самого ранку почали займатися приготуваннями. Я дуже зраділа, що вони захотіли приїхати і сподівалася, що буде все добре; як же я помилялася. Але, можливо, це й на краще, адже люди зняли з себе маски. Так ось, в призначений день, ввечері, вони приїхали. Ми сіли за стіл; батько Віктора питав, як у нас справи, що нового, але мама Віктора сиділа і майже нічого не говорила, і на обличчі було написано, що вона зовсім цій вечері не рада. Через півтори години батько Віктора попросив допомогти йому з мобільним, а я пішла мити посуд.
Через кілька хвилин до мене підійшла мама Віктора. Вона попросила мене відмовитися від весілля і залишити її сина. Я не знала, що відповісти їй на це, але сказала, що ми любимо один одного. Мати його сказала, що я не пара йому, і у нього є інша дівчина; я не повірила їй і сказала, що це неправда, що вона просто хоче нас розлучити, але їй це не вдасться. Майбутня свекруха сказала, що я навіть не підозрюю, наскільки я помиляюся. Я зрозуміла, що мама Віктора не жартує, коли чоловік сказав мені, що весілля не буде, оскільки мама сказала, що її благословення ми не дочекаємося. Чоловік попросив мене поїхати з його квартири в найближчим часом. Як так? У нас було все добре, ми планували одружитися. Невже я заслужила таке ставлення?