Анна вийшла заміж і через рік у них народився малюк, вони жили непогано, а потім чоловік зібрав речі і сказав:- Наша помилка в тому, що ми зустрілися занадто рано, прости, але я зустрів жінку, я хочу з нею прожити все життя!
Він пішов, не залишивши нічого, крім зйомної квартири; залишалося два тижні до оплати. Малюкові на той момент виповнилося три, але хто дасть місце в садку, вони не з цього міста, тут своїм не вистачає, та й прописки у них немає. Анна не стала розкисати, вона пішла роздавати листівки, та й синові корисно повітрям дихати; так пройшло два тижні, господиня квартири сказала, що завтра крайній термін і потрібно платити; Анна не змогла. Господиня їх вигнала і поскаржилася до органів опіки, у Анни забрали сина, вона шепотіла йому наостанок:- Прости синку, я тебе дуже сильно люблю, я обов’язково заберу тебе, не переживай: мама тебе не кине!
Анна ночувала на вулиці, відкладаючи кожну копійку; вона їла раз в два дні, так і змогла назбирати грошей на квиток, але вирішила купити телефон і подзвонити батькам (здивувавшись самій собі, чому ця думка не прийшла їй в голову раніше); батько вилетів в цей же день; Анна стояла у аеропорту і чекала його; коли батько побачив Анну, він був вражений: худа, сіра, одяг брудний.Папа зняв номер в готелі, але Анну не хотіли пускати; батько запевнив, що все нормально, провів дочку. Він відправив її у ванну, сам замовив вечерю.Анна вийшла з душу, відразу накинулася на їжу; батько дивився на неї, а з очей котилися сльози, а мозок видавав картинки з її дитинства.