Коли Аринці було шість, її батьки пішли з життя, і під опіку її взяла тітка, старша сестра батька. Жінка дуже строга, безкомпромісна – любила керувати. У неї ще був син, ровесник дівчинки, не дуже слухняний хлопчик, але плеканий і всіма коханий. Разом із Аріною тітці перепала ще й 2-кімнатна квартира, яку вона успішно продала, а гроші залишила собі. Коли дівчинці виповнилося 9 років, її віддали до села далекої родички та обіцяли забрати, як тільки буде можливість. Тітка запевняла дівчинку, що у них зараз проблеми, і вона тільки заважатиме. Але йшли роки, але ніхто й не думав забирати Арину. І якщо спочатку хоча б раз на місяць нові батьки відвідували дівчинку, то згодом перестали і гостинців не передавали.
Дівчинка ж росла в нелюбові, криках та сварках. Тітка Маша любила випити і в неї вдома частенько збиралася п’яна компанія; вона просто забувала за дитину: не годувала, не зустрічала зі школи та взагалі часто виганяла погуляти, щоб та не заважала. Те саме Арина ще з дитинства навчилася розраховувати лише на себе. Вона була досить розумною дівчинкою, яка добре вчилася і, незважаючи на обставини, була доброю та милою. Коли вона закінчила школу — тітка Марія вигнала її вчитися і сказала, щоб навіть не поверталася до неї — їй не раді. Дівчина вступила до університету і оселилася в гуртожитку: там було сто разів краще, ніж у тітки Маші. Коли дівчина успішно закінчила навчальний заклад, їй майже відразу вдалося знайти хорошу роботу. Арина не тільки любила свою роботу, а ще й отримувала за неї добрі гроші. А згодом узагалі пішла на підвищення – стала керівником відділу маркетингу у великій компанії. Ось тут і почалося найцікавіше. Вона вже й забула про названих батьків, як вони про неї. До цього часу. Якось тітка дізналася, де вона працює, і що вона стала досить успішною. І вона знайшла дівчину.