Віра знала історію своєї мами дуже добре. Через це вона ненавиділа її всім серцем. На своїх подруг, які є найкращими подругами з їхніми мамами, Віра дивилася із заздрістю, але виключно з доброю. Мама залишила Віру, коли їй було 2 – не впоралася з відповідальністю … або не захотіла впоратися … Це вже неважливо. Загалом, Віру виховувала її тато, який спочатку благав дружину повернутися, а потім просто перестав і вирішив подарувати всі свої сили доньці. Так і минав час. Віра вийшла заміж, незабаром і заваrітніла.
На 8-му місяці ваrітності вона вирішила покопатися в сімейному архіві, щоб вибрати ім’я для своєї малечі. Віра знала, що у жінок у її роду дуже гарні імена: Мальвіна, Ангеліна, Варвара, Владиміра. Загалом, у пошуках імені Віра натрапила на листи, адресовані якійсь Ярославі. Цікавість не дала дівчині пройти повз, вона прочитала одне з них. Виявилося, її батько вкрав її у матері, переїхав з нею в інше місто, щоб мати Віри її не знайшла і залякував дружину листами, щоб та навіть не намагалася повернути дочку.
Вірі стало так nогано, що її госпіталізували, і невдовзі наро дилася її дочка – гарна та здо рова. Віра ледве вимовила ім’я «Ярослава» . Чоловікові ім’я сподобалося, а ось татові… він запропонував ім’я своєї мами – Варвара, але тут Віра почала на нього кричати, щоб той більше не пхав носа в її життя і тримався подалі від неї та її родини. Чоловік Віри не міг повірити своїм очам та вухам. Віра ще ніколи так із татом не розмовляла. Незабаром новоспечена матуся зв’язалася зі своєю мамою та пішла на першу зустріч із нею. Обидві мами nлакали як діти, коли зустрілися. – Нічого, мамо, – заспокоювала мати Віра, – найжа хливіше позаду. Тепер все буде інакше.