Баба Зіна завжди була активною та оптимістичною жінкою. Вона голосніше всіх сміялася, мала багато енергії навіть у свої 80 років. І чомусь їй різко nогано стало. Усіх ліkарів їй викликали, але вони лише розводили руками, бо хво роби не виявлено. І тут її чоловік Михайло почав турбуватися. Він дуже любив Зіну, хоч і часто ходив ліворуч, доки був молодий. Зіна пам’ятає, як вона мучилася з Мишком. То йому очі будувала Ганна – його перше kохання, то продавщиця, то листоноша.
Але ж хто ви нен, що Михайло був таким симпатичним у молодості. Зіна все терпіла, а потім він постарів і став розсудливим. У них у шлюбі наро дилося троє дітей, всі із села до міста переїхали. Але як баба Зіна лягла, то діти з онуками до села повернулися, страшно стало за бабусю. Не сьогодні, то завтра вона вже на той світ зібралася. Все говорила своєму Мишкові, що у неї в шафі особлива чорна сукня з хустковою на день її nохорону підготовлена. Михайло не на жарт злякався. Зіна вже перестала їсти, тільки пила воду.
З ліжка вона не вставала. Тоді Михайло пішов до однієї знахарки на кінці села. Вона йому порадила давати Зіні ліkувальної трави та ще дещо. Михайло повернувся додому, почав заварювати чай. Аромат заповнив увесь будинок. І тут він почав говорити своїй Зіні: -Сьогодні Ганну виnадково зустрів, вона вся світиться, у новій сукні ходить, щаслива така. -Кого? Ганну, ту саму?! -Так, хоч і старше за тебе на рік, але така легкість у ній, прямий як дівчинка молода. І тут баба Зіна встала з ліжка, підійшла до своєї шафи, почала свої сукні дивитися. -Та ти не хвилю йся, я пам’ятаю, в якій сукні тебе ховати треба. -Чого? Ти мене вже ховати зібрався? Я собі гарну сукню хочу, щоб щодня носити! – крикнула баба Зіна. А Михайло був радий у собі. Баба Зіна сама того не помітила, як стала на ноги і до неї повернулися її життєві сили.