– Я допоможу! – Олена кинулася до криниці, щоб допомогти своїй тендітній бабусі, яка щосили намагалася набрати води.Потім вона допомогла донести наповнене цебро до будинку бабусі. Самотня стара на ім’я Зоя розповіла Олені про своє важке становище. Її чоловік помер чотири роки тому, і вона жила самодостатнім, хоч і важким життям, зрідка радіючи нечастим візитам племінниці, Тані. Олена та її родина нещодавно переїхали до сусіднього будинку.
Олена та Зоя швидко зблизилися, Дівчина допомагала Зої по господарству та часто складала компанію. Її чоловік, Артем, умовив друга допомогти полагодити погано працюючу плиту Зої, відмовившись від будь-якої оплати. Цей добрий жест викликав здивування, особливо в Тані, яка приїжджала тільки за варенням, але ніколи не допомагала тітці. На жаль, наступної весни Зоя померла. Олена та її сім’я були поряд з нею до кінця, дбаючи про неї і роблячи все,
щоб скрасити її останні дні, а Таня… вона трималася відсторонено. Під час поминок Таня з чоловіком залишилися на вулиці, сперечаючись через спадок. Несподіваний поворот стався, коли Олена була оголошена єдиною спадкоємицею Зої. Розлючена Таня погрожувала судовим позовом, але вона, напевно, сама розуміла, що від цього толку не буде. Дім і земля тепер належали Олені як свідчення її безкорисливої доброти.