Оксана була не проти, щоб чоловік поїхав на заробітки, бо він там зміг би заробити. Але коли той повернувся, Оксана зрозуміла свою дурість.

Минуло десять років із моменту, як її Кирило поїхав на заробітки. Приїжджав рідко, у свята, хоча гроші надсилав регулярно. Дізнавшись, що чоловік повертається, мало не пищала від радості. Вже кілька років одна жила, адже син свою сім’ю почав зводити, а вона на пенсію вийшла. Відразу почала думати, що їй треба приготувати, щоб святково зустріти чоловіка. Вранці прокинулась і одразу почала до магазину збиратися, але не встигла вона вибігти з дому, коли побачила, що під’їхало таксі. З нього вийшов Кирило, який тримав за руку маленьку дівчинку, років шести. Жінка наскільки ошаленіла від ще однієї гості, що її сил вистачило тільки спитати: – Це хто? – Це моя дочка, Олеся – сказав Кирило і опустив голову.

– Як ти міг? Зрадник! Ось чому додому не хотів повертатись? Дружину собі там знайшов? Як ти синові рідному в очі глянеш? Чоловік опустив голову і почав витягати валізи, дівчинка мовчала. Оксана не могла спокійно дивитись на це. Вискочила з дому і побігла до озера. Почала згадувати події десятирічної давності… Як Кирила з роботи звільнили, як він собі місця не міг знайти і вона ж почала його штовхати до думки, щоб поїхати на заробітки, тоді саме син закінчував навчання, планувати одружуватися, гроші потрібні були. Чоловік підтримав її ідею, його друг збирався до Польщі, от і разом вирушили. «Якби я тоді не про гроші думала, а про нашу сім’ю, то все інакше склалося б! »- Докоряла себе жінка.

Охоловши вона вирішила, що настав час повертатися додому. Дорогою до магазину зайшла, купити продукти. Оксана увійшла до хати. Кирило сидів на кухні, схоже, чекав на неї, сильно нер вував. – Вибач мені, Оксано, не знаю, чим тоді я думав! Ти пробач мені, дурний був! – благав чоловік. Оксана подивилася на Олесю, яка заснула на дивані. – А мати її де? – Запитала вона. – Не стало рік тому – відповів Кирило, опустивши голову. – Віднеси її до дитячої кімнати – попросила Оксана чоловіка – Нехай відпочине. – Я не сплю – промовила дівчинка, а потім уважно оглянула Оксану. – То ви тепер моя нова мама? – Так, я твоя мама, – відповіла Оксана, присідаючи у дівчинки. – Зараз ти відпочинеш трошки, а я вам з татом приготую обід! – Мамо, я допомогти тобі хочу! – Заперечила дівчинка. – Теж хочу вечерю готувати!