10 років тому не ста ло мого чоловіка, і моя сім’я опинилася у досить скрутній ситуації. Я тоді ще працювала, дуже старалася, щоб мої діти нічого не потребували. Я спромоглася накопичити грошей на весілля своєї молодшої дочки, також допомогти з влаштуванням сина. Нині вони вже дорослі, працюють, у них свої сім’ї. Нещодавно я вийшла на пенсію, грошей зараз катастрофічно не вистачає.
У мене, звичайно, були деякі накопичення, але їх мало вистачає, щоб оплачувати комуналку. Діти тим часом їздять на курорти, ходять у дорогі салони краси та ресторани. Мене практично не відвідують. Коли одного разу я заїкнулася про те, що потребую допомоги, син мені відповів досить грубо: – Мамо, кому зараз легко? Ми зараз накопичуємо гроші на машину Маринці, вона не може їздити у міському транспорті, там постійно неприємний запах і юрмляться люди.
У нас зараз вільних коштів немає. Донька у відповідь на моє прохання купила лише упаковку дешевих макаронів, банку солоних огірків і хліб. Після такої відповіді я навіть не знаю, як ще просити у них допомоги. Невже таку старість я заслужила? Ситуація настільки критична, що я перебуваю на межі того, щоб піти жебракувати на вокзал.