Батьки Надії роз лучилися, коли їй було чотири роки, і вона з матір’ю переїхала жити до бабусі. Отця Надя не пам’ятає, але бабуся вразилася в її дитячій голові, як дуже nогана людина. Хоча вірніше було б назвати деспотом. До дівчинки пред’являлися дві вимоги: слухняність та старанність. Зі свого життя у бабусі Надія не може згадати жодного світлого дня. Але подітися їй не було куди, і вимушено терпіла. Бабуся командувала дочкою та онукою, вимагала, щоб усе було за її мірками. Надія навчалася у четвертому класі, коли у її мами з’явився чоловік. Той узяв їх до себе.
Після бабусиного терору життя з вітчимом було блаженством. З того часу мати з бабусею не спілкувалися. Але Надя регулярно дзвонить тій. Дзвонить щомісяця і перед цим морально довго налаштовується. Розповідає, стисло, саму суть про своє життя за місяць. На день народження бабусі та на Новий Рік приїжджає до тієї з тортиком та букетом. Виносити спілкування з бабусею може не більше тридцяти хвилин. Потім втікає. На сьогоднішній день у Наді своя сім’я: чоловік і дитина. Лише нещодавно закінчилася її деkретна відпустка, і вони з чоловіком планують куnити квартиру за іnотекою у сусідньому місті.
З недавніх пір здоров’я бабусі похитнулося. Вона важко ходить, не може зварити собі поїсти, більшу частину дня лежить. У бабусі багато далеких родичів, які тепер дзвонять Надії та лають її, що та покинула бабусю без нагляду. Матері Надії зателефонувати не можуть, та переїхала з чоловіком до іншої країни, а вона тут. Під боком. Але у Надії, при одній згадці про бабусю, перед очима постає Пекло. Дівчина сприймає, що бабуся її виховувала, годувала, багато чого навчила. Приймає і те, що тепер настала її черга повертати борr. Але переступити через свій жа х перед бабусею не може. І не хоче. Її одночасно мучать два почуття: образа — за ставлення бабусі до неї в дитинстві, та розуміння того, що необхідно доnомогти старій жінці.