На своє 40-річчя я запросила не лише своїх друзів та родичів, а й колег із роботи. Начальник подарував мені дороrий і гарний сервіз – і я одразу сховала його до шафи. Чому? А я все життя так робила. Жодного іншого життя я не бачила. Все найкраще завжди відкладалося на потім. Гарні сукні одягалися лише на весілля, а такі сервізи можна було діставати лише на Новий рік – та й не завжди.
Кілька днів тому я дуже застудилася. Чоловік запитав у своєї мами поради – і та сказала заварити мені липовий чай. І він заварив. Але в чому? Звісно ж, у чашці з того дорorого сервізу. А сильно розлютилася, почала кричати на чоловіка – але раптом мене переклинило… ”А чому я не можу пити чай з тієї чашки, з якої хочу?” Нещодавно я була у гостях у подруги.
Коли ми сіли з нею за стіл, подруга гукнула дочці. -Принеси сервіз! -Той червоний? – із захопленням сказала дівчинка. -Так. -Що, любить ті чашки? – Запитала я. -У захваті від них. Але ми дістаємо їх лише для гостей. -А чому? -Так це дороrий сервіз. Якщо ми питимемо з них каву щодня – що від цих чашок залишиться? Після того разу я більше не розумію такої позиції. Зараз у магазинах можна знайти все, що завгодно. Це не старі часи, коли всі ці речі вважалися за цінний дефіцит. Час уже щось змінювати у своєму житті. Бодай дітям не передати те, що ми отримали від своїх батьків.