Влад і Алла жили в мирі і достатку, тільки от свекрам не давала спокою думка, що онук все-таки не схожий ні на кого з них.

Влад завжди мріяв про те, що матиме трьох дітей. Але до своїх тридцяти років все ніяк не міг знайти свою половинку. Дівчата, з якими у нього були стосунки, всі як на підбір, виявлялися націленими на кар’єру, а не на сім’ю. З Аллою він зіткнувся ніс до носа у себе в під’їзді. Вона працювала листоношою. Між ними проскочила іскра. З іскри спалахнуло полум’я кохання. Через місяць Алла переїхала жити до Влада та його батьків. Дівчина вміло і з любов’ю готувала, доглядала чоловіка і квартиру, у всьому прислухалася до порад свекрухи.

І користувалася заслуженою любов’ю та повагою в сім’ї. Через півроку Алла заваrітніла. А ще за тиждень вони з Владом, пішли до РАГСу. Син у них наро дився богатирем. Великий здоровий хлопчик. Мовчун. Їв і спав. Лише одне трохи бен тежило свекруху — і Влад, і Алла були світленькими, а Мишко народився смаглявим. – На мого брата схожий, – сказала Алла. Не минуло й року, як Алла повідомила про свою другу ваrітність: — Не турбуйся, доню, впораємося! — обіймала невістку щаслива свекруха Алла народила дівчинку, крикливу та хво робливу.

Вся сім’я, позмінно носила Анюту на руках, даючи можливість іншим відпочити. До двох років дівчинка зміцніла і стала красунею, з довгою русявою косою. — Дивно все-таки, брат і сестра, а так несхожі один на одного, — якось сказала свекруха Аллі. — Мишко в прапрадідуся пішов, — усміхнулася Алла. — Циганський барон! — Ну, ну. Розкажи детальніше, — зацікавилися чоловік та свекор. — Сто з гаком років тому, мій прапрадід, взяв за дружину дівчину. Німку. У нас у роді всі діти народжувалися світлими, русявими, з блакитними очима. У прапрабабусю. Але час від часу народжувався хлопчик. Смаглявий і кароокий. У нашому роді таких називають «циганський барон». За тиждень, проїздом, до нас прийде мій старший брат Іван. Самі побачите, Мишко його копія…