Сестра на весілля покликала. Батько подарував квартиру, це не було сюрпризом. Квартиру оформили на Зіну заздалегідь, до укладання шлюбу. З метою безпеки, щоб її чоловік не віджав потім у Зінки. Я за Зіну рада була, мій батько мені і ручок до школи не купував. В нас різні батьки з нею. Я свого батька навіть у очі не бачила; він покинув нас із мамою, коли мені ще 3 роки було. Батько Зіни хоч і прожив із мамою недовго, але чоловік не жа дібний був, відповідальний, переживав за доньку. Зіні завжди все найкраще діставалося.
Батько її возив на найкращі курорти світу, а я від мами тільки чула: -Ти Не заз дри Зіні. Сама має все зрозуміти повинна, Льова тобі не батько. Він батько Зіни. Він тобі нічим не зобов’язаний. Ти зате вдома зі мною. Тобі що, з матір’ю не подобається проводити? Чесно, не розуміла ніколи, навіщо вона мені так говорила. Я ніколи не заз дрила своїй сестрі. Навпаки, завжди тішилася за неї. Й зараз теж. Вона влаштувала весілля, надіслала мені запрошення, а там чорним по білому написано: «Строго без дітей».
Чого вона чекала? Ясна річ, я не прийду до неї на весілля. Зіна чудово знає моє становище. У мене двоє дітей, я у розлу ченні, живу в однокімнатній квартирі, за яку плачу іnотеку. Звідки я мала взяти гроші на няню, щоб вона просиділа з ними цілий день? Мені тоді мама із РАГСу дзвонила: -Ти де? -Вдома. Де ще мені бути? -У тебе єдина сестра заміж виходить. Швидко збирайся і приходь. Як мені зібратися? Звідки маю стільки грошей? До салону, на няню, на подарунок. Я й так на цей подарунок відкладала. Зіна сама так зробила, щоб я не прийшла. Діти мої непримхливі, не кричали б на її весіллі. Не дуже вона на мене чекала…