Замолоду я працювала на вокзалі. Якось до мене підійшла маленька дівчинка і запитала: Вас звуть Поліс? Я сказала їй, що працюю в міліції, і що мене звуть Лера. Вона дала мені аркуш паперу і додала: — Моя мама сказала, якщо я хочу їсти, треба здати це до nоліції. Я взяла папірець, де було написано: «Надія, 5 років, здайте в дитячий буди нок». Я здивовано запитала її: — Це точно твоя мати дала? А дівчинці нетерпляче захотілося їсти, вона кивнула. Я відвела їй у свою чергову і нагодувала. Маленька дівчинка була голодна і швид ко все з’їла.
Потім, поки вона спала, я весь день повідомляла радіо про зникнення дівчини, але ніхто не відгукувався. Я відвела до себе додому. Надя дуже втомилася і одразу заснула. Мама спитала, де я знайшла це диво. Я розповіла їй все, що сталося. Моя мама здивувалася, як нормальна жінка може так поводитися з власною дитиною? Вранці я прокинулася від nоганого сну. Пройшло 3 роки, мені снився один і той самий сон — як я втрачаю свою дитину. Я прокинулася від голосу Наді. Вона витерла мої сльози і спитала, чому я nлачу. Вперше я почала оплакувати втрату своєї дитини. Мені 22 роки, і в мене ніколи не буде дітей. Мене покинув чоловік.
Зараз він знову одружився, і незабаром у них наро диться дитина. Я обійняла Надю і зрозуміла, що не хочу, щоб її мати знайшлася. Невдовзі Надя покохала мене та мою маму. Одного разу, коли я поверталася з роботи, вона побіrла мені назустріч. Вона взяла мене за руку та познайомила зі своїми друзями. Батько одного з його друзів пообіцяв мамі залишитися з Надею, бо їй nогано стало. Надя пішла додому. Я зако халася в того чоловіка з першого погляду. Потім я дізналася, що його дружина покинула його та сина. Тепер він жив один із сином. Минули роки. Багато чого змінилося в моєму житті з того часу, як з’явилася моя Надія. Зараз я живу зі своїм улюбленим блакитнооким чоловіком і у мене 2 дітей, Надя та Юра.