-Валю, ти що заміж вийшла? А чого не сказала? Це ж така важлива подія! – дивувалася дівчина. -Людмило, ти пробач мою відвертість, але між нами тепер дуже мало спільного. -Це чому? Людмила була з щирим подивом. Вони з Валентиною дружили ще зі школи, були не розлий вода. -Тому що я зараз одружена. Це зовсім інше, сама розумієш. Відповідальності більше та справ. Пріоритети зовсім інші. Ось коли сама вийдеш заміж, ти мене зрозумієш. Знову будемо на одній хвилі. А зараз ми не можемо дружити.
Людмила запитально вигнула брову. Спочатку здавалося, що подруга жартує. Але обличчя та тон були серйозними. -Ти зараз серйозно, так? Чи рекомендуєш мені вийти заміж, щоб не втратити нашу дружбу? Як ти собі це уявляєш? У мене навіть хлопця нема! -Ну, це вже не мої проблеми. Знайди собі когось. Начебто у світі мужиків мало. -Ти Хочеш, щоб я заміж за першого зустрічного вийшла? -А що в цьому такого? Дівчина дивилася на стару подругу із сумнівом та сумнівалася у її адекватності.
Невже людина так може після заміжжя змінитись? -Ні вже, дякую. У мене є справи цікавіші. З дівчатами збираємось на вихідні сходити на новий фільм, а потім у кафе посидіти. На тлі твоєї пропозиції наше заняття корисніше. -На новий фільм і без мене? -Ну, ти ж тепер заміжня жінка, тебе інші матерії цікавлять тепер. -Я у чоловіка відпрошуся. -Боюся, що нічого не вийде. Ми не знайдемо спільної мови. Ми тепер надто різні.