Я вийшла заміж за коханням за звичайного хлопця. Він заробляв менше за мене, його батьки були сільськими роботягами, він сам жив з якимись прагненнями, але ми любили один одного… або я любила… Загалом ми прожили в шлюбі 5 років, далі нам разом було ніяк, але про все по порядку. Загалом, коли я дізналася, що свекрам вже важко працювати на землі, та й далеко вони від нас загалом перебували, я вирішила їм допомогти.
Справа в тому, що в мене їсть квартира, що дісталася мені від бабусі, яку я кілька років здавала, а сама жила у своїй основній квартирі. Про цю квартиру чоловік нічого не знав, а гроші від неї витрачала виключно на свої потреби. Загалом я віддала ту квартиру свекрам, а всі комунальні та інші витрати взяла на себе. Мені було неважко. Все було б добре, але не було через мого чоловіка. Виявилося, що цей козел мені зраджував протягом декількох місяців. Я довго тягти не стала і одразу у нього спитала, як він думає жити далі, і як він бачить наше майбутнє.
Мій ненаглядний тоді спокійно відповів, що він заплутався і не знає, до кого його почуття сильніші: до мене чи до неї. Він, напевно, думав, я ходитиму за ним на колінах, благатиму, щоб він мене не кинув, а я відразу віддала йому маленьку валізку і сказала швидше зібрати речі. Чоловік сказав тоді, що він переїде до батьків, на кшталт він і без мене не пропаде, тільки одного він не врахував, що й та квартира належить мені. Якими б прекрасними не були мої стосунки зі свекрами, я сказала їм звільнити квартиру за місяць. Вони були здивовани вчинком свого сина і ні в чому не зви нуватили мене.