По Костю до школи прийшла бабуся, але він не хотів виходити. — Ти що так довго? — Запитала бабуся. — Ти довго чекала на мене? — Запитав він. — Приблизно десять хвилин. Ти не захво рів, га, онучок? — Бабуся перевірила, чи немає в нього темnератури. — Я добре почуваюся, бабусю. Просто настрою немає. — Вона ні про що не знає – зрадів він. Весь день Кості було не по собі. Він чекав на повернення батьків з роботи. — Ба, може, підемо в парк погуляти? — Батьків не дочекаємось? — Мені потрібне свіже повітря. Давай зараз підемо? — схитрував хлопчик. Вже в парку бабуся зауважила, що онук поводиться не як завжди, не стрибає і не грає на майданчику. Хлопчик задумався про те, що сталося в школі. Все ж таки так добре. Вони з Лялею грали під час перерви. Раптом Ляля дістала петарду із сумки. — Дивись, вона справжня, може підірвати всю школу.
— Та ні, навряд. Школа ж міцна, — відповів хлопчик. – Тоді клас. — Думаю, тільки підлога трохи обгорить і все. — А що станеться, якщо я її кину в уні таз? — Не уявляю. Унітаз теж міцний. Під час наступної перерви вони бігали коридором, і раптом Ляля сказала: — Почекай мене тут, я скоро, — і зайшла до жіночого туа лету. Через хвилину Костя почув гучний хлопок, потім вибігла Ляля. Вона була вся мокра й nлакала. До них прибігла вся школа. — Що трапилося? — Запитав директор. — Там, там, уні таз… я зляkалася… — розnлакалася Ляля. Директор заспокоїв її і зайшов у туа лет. За хвилину він вийшов і спитав у Лялі: — Ти кинула петарду в унітаз? Ляля розnлакалася ще сильніше. Вона стояла зляkана і витирала сльо зи. Костя вийшов уперед і сказав. — Я кинув. Директор не повірив. — Хочеш сказати, що ти зайшов до жіночого туалету, кинув в унітаз петарду і вийшов звідти, не змочившись? – Так, так і було. Потім прийшла Ляля і полилася на неї вода.
— Добре. Я подзвоню твоїм батькам. Вони мають заплатити за унітаз. Саме з цієї причини Кості було тривожно. — Бабуся, якщо ти зробив хорошу справу, але всі вважають це поганим, а зізнаватись ти не хочеш, але батьки засмутяться, що потрібно робити в такій ситуації? — Внучку, думаю батькам треба розповісти правду. Це буде вчинком справжнього чоловіка. — Тоді ходімо додому. Я маю поговорити з ними. Батьки вже чекали на них. — Нам зателефонували зі школи. Поясниш, що сталося? Костя розповів їм все і додав: — Можете не давати мені грошей на кишенькові витрати, також можете не подарувати велосипед на день народження. Нехай ці гроші підуть на унітаз. Я вам розповів правду, але іншим не розповім, Лялю не видам. Батьки подивилися один на одного з посмішкою. — Тобі вона подобається, синку? — спитав батько. — Вона гарна, тільки дуже вперта. — Сину, це чоловічий вчинок, я пишаюся тобою, — додав батько. Велосипед на день народження Костя не отримав, але за кілька місяців на Новий рік Дід Мороз подарував йому бажаний подарунок.