Чоловік пішов. Алла жила однією надією, що синочок скоро одужає. Тоді все буде добре. Нарешті, настав довгоочікуваний день. Сьогодні повинні оголосити результати останніх ана лізів. Лікар покликав колишнє подружжя в свій кабінет. Євген постійно намагався додзвонитися до колишньої дружини, але вона вперто не брала телефон. У кабінеті було незатишно, стояла зл овісна тиша. Обличчя доктора було сумним. У Алли спітніли руки. У цю мить всі думки Алли були поглинені дитиною, їй навіть вдалося забути образу на чоловіка. Вони розійшлися через його зра ду. — Алла Дмитрівна, Євген Іванов, мені не хочеться вас засмучувати, але результати невтішні.
Ви не можете стати донорами для дитини. Сумісність низька. Це занадто великий ризик, ми не можемо провести оnерацію. У жінки помутніло перед очима, ноги підкосилися. Євген встиг її підхопити, а доkтор потягнувся за нашатирним сnиртом. — Ви в порядку? — Як це можливо?! — губи жінки ледь ворушилися. Доктор втомлено зітхнув. — У мене на руках результати точних досліджень, помилки бути не може. — Але як же наш хлопчик? Що з ним буде? — Доведеться шукати іншого донора. Батьки Міші, вийшли з кабінету неймовірно сумним.
— Женя, що ж нам робити? Я не можу повірити… Як бути? Алла ніяк не могла прийти в себе і вгамувати тремтіння в руках. У Євгена не було відповідей, він мовчав. Він підвіз дружину додому. Всю дорогу обидва міркували тільки про дитину. Євген намагався її підтримати, втішав, але нічого не допомагало. Увечері її відвідала мати. Вона довго була у від’їзді і не знала про останні події. Інна Василівна, помітивши стан дочки, прийшла в замішання. — Дорога, що сталося? На тобі обличчя немає! Алла коротко розповіла про подію. Вона розповіла про хво робу, але не розповіла про зра ду Євгена. — Мамо, хіба так буває? Ні Женя, ні я не можемо бути донорами! Жінка насупилася. — Я не можу більше приховувати правду. Міша тобі не рідний син.