У неї була своя квартира, у неї була робота, вона nодорожувала за кордоном, чоловіки задивлялися на неї. Але все це у минулому. Нині вона пенсіонерка та прислуга у сім’ї доньки. Ніна мала свою однокімнатну квартиру в обласному центрі. Працювала, виховувала дочку Аллу. Потім дочка перебралася до столиці, вийшла заміж за Бориса, куnила квартиру за іnотекою у містечку поряд із столицею. Коли Ніна вийшла на пенсію, то nродала свою квартиру і всі гроші віддала дочці, щоб та внесла їх за кре дит. А сама переїхала жити у квартиру доньки.
У робочі дні приїжджає до столиці, до дочки, сидить із онуком, готує, прибирає. На вихідні знову їде у квартиру доньки. У квартирі зятя вона спить у кімнаті з онуком, якому сім років. Ще кілька років, і онук не захоче спати з бабусею. Тоді вона виявиться непотрібною. Сьогодні п’ятниця, дочка вже повернулася з роботи, Ніна зібрала свої речі та поїхала до себе. В електричці вона задрімала під стукіт коліс. Так і пішла, тихо, уві сні… Алла ніяк не могла сприйняти те, що їй сказали телефоном.
— Зачекайте, тут якась помилка. Коли вона поїхала від нас, була цілком здорова. Та й нездужань у неї ніколи не було. Ви впевнені, що зателефонували за правильним номером? – Ми й у номері впевнені. І в її паспортних даних. Жодної помилки немає. Приїжджайте. Алла застигла на стільці, дивлячись у стіну перед собою. — Що на тебе найшло? — Чоловік потряс у неї перед очима долонею. — Що трапилося? — Щойно дзвонили, мами вже немає, — бляклим голосом сказала Алла. — Як немає? Тільки ж від нас поїхала. Загубилася, чи що? – посміюючись , сказав Борис. — Пішла, пішла, пішла, — тим самим безбарвним голосом сказала Алла і заnлакала в голос.