— Що ж ви весь час галасуйте! — на порозі стояла сердита сусідка і не тільки словом, а й усім своїм виглядом вимагала припинити це «неподобство». Розгублений Микола зі скуйовдженим волоссям, просто дивився на Оксану. — Гей, ви мене чуєте? Я приходжу додому і починається: шум, гам, я господареві вашому подзвоню на рахунок вас, неможливо ж так жити. — Я буду намагатися, — сказав тихо Микола і закрив перед Оксаною двері. Через півгодини тиші все повернулося до того самого: щось ляснуло, почалася метушня, почулися дитячі голоси, плач. Оксана розсердилася, і знову піднялася на поверх вище, наполегливо подзвонила в ту ж квартиру над нею. Двері відчинив хлопчик, років дванадцяти. — Батько де? — запитала Оксана, звівши брови козирком. — Олежик на кухні каструлю з киселем перевернув, — весело сказав хлопчик, — тато прибирає. Оксана помітно змінилася в обличчі, побачивши ще кілька уважних пар очей, що визирають з кімнати. — А мама де? Хлопчик на кілька секунд задумався, опустивши очі, і сказав. — Ми з татом живемо одні … тепер.
— А скільки діточок? — поцікавилася Оксана. -Шість… — Запитай у тата, чи можу я зайти? — Заходьте, що ж вже, ви ж під нами живете, я бачив. Оксана трохи пом’ялася на килимку біля дверей, але потім впевнено пройшла на кухню. На кухні чоловік збирав серветками кисіль з підлоги. — Вибачте, що шумимо, у нас тут ось … -Здравствуйте, ще раз, — сказала Оксана. — Так, — вона обернулася і звернулася до старшого хлопчика. — Як тебе звати? — Славік. -Славік, неси швабру, відро, тут помити треба. Після того, як хлопчик приніс все, вона посміхнулася йому і сказала. -Літературу задали? — Так, — відповів Славик. — Тоді бери підручник і саджай всіх слухати в кімнаті. Хто не слухає, даси олівці і папір, нехай малюють. Ті, хто не малює, нехай показують жестами те, про що ти читаєш, — зрозуміло? -Так, — весело підхопив точні рекомендації хлопчик і зник в іншій кімнаті. Часу відмити кухню від залишків киселю знадобилося багато. Але діти не заважали, були зайняті і Микола з Оксаною все встигли. Прибирання кухні плавно перейшла в приготуванні вечері.
— Вечеря готова! — покликала вона дітей на кухню. Розсадила і нагодувала. Мити посуд призначила Славіка, поки вечеряв батько. Саме тоді Микола зрозумів, що ця жінка не просто так з’явилася в його житті. Оксана почала часто заходити до Миколи з сім’єю, допомагала. А майже через рік в її двері подзвонили. На порозі стояли діти, з букетом квітів і великим тортом. -Оксаночко, будь моєю дружиною, — робив пропозицію Микола, відкриваючи коробочку з обручкою. — А нам мамою! — хором кричали діти. Очі Оксани, здавалося, ось-ось наповняться сльозами. -У мене умова, — вона підняла палець вгору, — тільки якщо ви згодні на ще одного братика або сестричку. — Чи згодні! — хором відповіли діти. Є ті, хто засуджує чоловіка за те, що він зіпхнув турботи зі своїми дітьми на цю жінку. Вони не розуміють, як Оксана зважилася на сьому дитину. Вважають, що вони повинні справлятися самі, раз прийняли таке рішення. Але вона щаслива, і може в цьому і було її призначення — бути мамою одразу сімох дітей і вийти заміж за людину, з яким їй хочеться жити і будувати світле і щасливе майбутнє. А діти — діти скоро виростуть, і стане легше, правда?