У дитинстві все, чого я колись хотіла, була сім’я. Коли я росла в притулку, це було єдине, про що я мріяла. Хоча я пам’ятала своїх батьків, я не мала яскравих спогадів про них. Я працювала кухарем у їдальні і там познайомилася зі своїм чоловіком Ігорем, який влітку працював там офіціантом.
Я заkохалася в нього, але ніколи не думала, що ми можемо мати спільне майбутнє. Для мене він був з іншого світу з повною сім’єю, навчанням в університеті, подорожами та захопленнями. Коли Ігор запропонував зустрітися з його батьками, я вагалася. Але я пішла, і, на мій подив, мене привітно зустріли.
Жодних кривих посмішок чи натяків на те, що я недостатньо хороша для їхнього сина не було. Дізнавшись, що я сирота і нікого не запрошу на весілля, свекруха запропонувала замість пишної вечірки влаштувати просту сімейну вечерю. Тоді я цього не розуміла, але це було для того, щоб я не почувалася самотньою серед великої кількості їхніх родичів.
Чоловік був ще студентом, тож після весілля ми переїхали жити до його батьків. Я боя лася з ними жити, але свекруха ставилася до мене як до рідної дочки. Вона навчила мене готувати вишукані страви і багато чого робити вдома.
Вона також подбала про мою освіту та зовнішній вигляд і радила мені, що подивитися та прочитати. Поступово я почала розуміти, що можу розповісти їй усе, що маю на думці. Вона була без каменю за грудьми, і мені було зручно розповідати їй про своє дитинство. Вона тримала мене за руку, коли наро дилася наша дитина, і вона і мій тесть дбали про дитину, поки я приходила до тями після nологів.
Зараз, після семи років спільного життя, можу з упевненістю сказати, що в мене чудові стосунkи з чоловіком, а наша донька росте красунею та розумницею. Свекруха стала моєю сім’єю, і я вже давно називаю їх мамою та татом. Вони прийняли мене до своєї сім’ї, зігріли, підтримали. Я вдячна їм за все, що вони зробили для мене, і тепер я можу чесно назвати себе щасливою людиною.