Софія вийшла з дому, взяла пакет зі сміттям, яке лежало біля дверей, і, вийшовши з під’їзду, пішла до сміттєвого бака. Раптом вона відчула дивне ворушіння у пакеті у своїх руках і, закричавши у жаху, виронила його з рук. Виявилося, це було маленьке вуличне кошеня, яке залізло всередину, щоб знайти щось їстівне. Софія дивилася на маленьку пухнасту істоту, яка тепер мирно муркотіла біля її ніг. Її серце зворушила безпорадність цього кошеня, і вона зрозуміла, що не може просто залишити його на вулиці.
— Ну що, малюку, попався? — прошепотіла вона, погладжуючи кошеня по голові. Підійшовши до будинку, вона зустріла свою сусідку, Ганну, яка, побачивши в неї на руках кошеня, здивовано спитала: — Софіє, це твоє кошеня? — Ні, знайшла біля сміттєвого бака. Він заліз у мій пакет зі сміттям. Уявляєш! – відповіла Софія. – Він такий милий! — вигукнула Ганна. – Ти думаєш залишити його у себе? — Я не знаю… Я ніколи не мала тварин. Але залишити його на вулиці я також не можу.
— Давай я заберу його до себе, у мене вже два коти, у нього буде гарна компанія, — запропонувала Ганна. Софія довго дивилася на кошеня, а потім повільно передала його Ганні. — Гаразд, тільки доглядай його добре, зрозуміла? — Обіцяю, — посміхнулася Ганна, несучи кошеня додому. Минуло кілька днів, і Софія щоразу, проходячи повз квартиру Ганни, чула муркотіння та грайливі звуки. Одного ранку Ганна запросила Софію на філіжанку кави.
— Дивлюся, малюк почувається як удома, — з усмішкою помітила Софія, спостерігаючи за грою кошеня. – О так. І він так вдячний тобі, що ти його врятувала. Отже, якщо ти колись вирішиш пограти з кошенятами, мій дім завжди відкритий для тебе, – відповіла Ганна. Обидві жінки сміялися, поки кошеня, яке звело їх разом, каталося по підлозі, насолоджуючись своїм новим будинком.