Цілий день я ходила сама не своя і думала, що може бути свекруха права. Незабаром я повідомила чоловіка, що він гідний більшого і нам треба роз лучитися . Спершу він мовчав.

Моя свекруха завжди любила пхати свій ніс не у свої справи. Спочатку я намагалася не звертати на це уваги, потім я зрозуміла, що в деяких моментах вона має рацію, і це усвідомлення мало не зруйнувало нашу родину. А почалося все ось як. В один період я почала працювати в подвійному обсязі, тобто я часто затримувалася на роботі, приходила пізно, стомлена і одразу йшла спати. Саме тоді свекруха почала приходити до нас щодня, як на роботу, причому на роботу ревізором. Спочатку вона за класикою приносила нам контейнери з їжею, перекладала все в наш холодильник, поки я одягалася, потім вона тихенько перевіряла, чи немає брудного посуду в раковині, перевіряла чистоту всіх поверхонь будинку, а насамкінець перевіряла порядок у шафах та комодах.

Так і було щодня. Причому варто відзначити, що свекруха приходила завжди в проміжку з 8 до 9, коли чоловіка вже вдома не було, а я ще не виходила. Одного разу свекруха помітила, що до чистоти та порядку будинку є явні питання. Тоді вона сказала, що нам треба серйозно поговорити. — Розумієш, Антоне мій єдиний син. Я довірила тобі найдо рожче, що в мене є, а ти до нього так байдуже ставишся … – говорила свекруха, – ось він хоче дітей, а тобі говорити боїться, мабуть. Тебе до ладу навіть удома не буває.

Він нещасний із тобою. Весь той день я ходила сама не своя. Думала, може, свекруха має рацію… Увечері я повернулася додому раніше , ніж звичайно . Антон уже чекав на мене і зрозумів, що щось явно не так. — Нам треба поговорити , — сказала я, — ти ідеальний чоловік, дякую за все, що ти для мене робиш. А я нікудишня дружина та жа хлива господиня. Ті гідні більшого. Нам слід роз лучитися. Антон мовчав. Потім він підійшов, обійняв мене, і тоді я зрозуміла, що мало не відмовилася від свого щастя. — Я тебе люблю, і все перед цим kоханням безсило. Ми з тобою все вистоємо , — сказав він.