Я тільки-тільки вийшла на пенсію і вирішила, що тепер заживу як нормальна людина, у якої в належний час повинен бути відпочинок. А то так виходить, що я все життя комусь мала допомогати. Спочатку потрібно було за своїми дітьми дивитися, поки маленькі були. А потім в два рази більше працювати, щоб оплатити навчання. Зараз вже діти дорослі, за онуками і самі можуть постежити, а не так, щоб до бабусі відвозили, коли їм наодинці побути хочеться. І ось прийшла до мене донька з зятем у гості.
У них двоє дітей. Внучці 5 років, а онукові 8. -Мама, тепер у тебе буде більше вільного часу! Як добре. -Звичайно, добре. Все життя на собі всякий вантаж тягала, ось і настала пора відпочити хоч нормально. -Так, будемо до тебе щотижня привозити дітей. -Ну вже ні, це ти, доню, поспішила. -У сенсі? -У прямому, я тепер буду жити для себе в першу чергу. -А діти тут при чому? -А при тому, що це мій час.
Тепер без попередження не потрібно мені привозити дітей. А може мене вдома не буде. -А де ти будеш, ніж тобі зараз зайнятися? -А ти думаєш, якщо я на пенсії, то мені і зайнятися нічим? Я поїду до своєї улюбленої подруги на море, а потім почну в’язати, а після буду прогулюватися по парку. Робити те, що мені подобаються. -А як же діти? Ти їх не любиш? -Не кажи дурниць. Онуків я люблю. Але зараз і ви мене полюбите і зрозумійте, що мені потрібно моє особисте час.