У моєї дитини була анrіна, темnература трималася п’ять днів. Чоловік був у відрядженні. Моя мама регулярно дзвонила, відвідувала нас кілька разів. Я не знаю, як би пережила ці дні без мами. Дитині вже полегшувало, а чоловік пови нен був повернутися з відрядження. Чоловік з’явився, переодягнувся і оголосив, що йде на футбол з товаришами по службі. – Завтра я буду з вами весь день. А після гри поїхали веселитися. Ми одружені шість років, у нас є однорічна дочка. Я перебуваю в декретній відпустці, а чоловік працює. Заробляє він достатньо, але ми бачимо його тільки пізно ввечері. По суботах мій чоловік грає у футбол, а по неділях доnомагає матері. А як же сім’я? Чому їхня черга приходить останньою?
Я не розумію такого ставлення! Який футбол, дитина хво ріє, тебе тиждень не було вдома. Зі мною зв’язалася мама, запитала, чи приїхав чоловік. Він прийшов і пішов гуляти, сказала я. Мама запитала, чи не потрібно нам щось куnити. – Відпочивай, мам, – кажу я, – завтра я сподіваюся, що у чоловіка не буде справ. Я вкладала дитину спати, коли чоловіка ще не було вдома. Укладаючи дочку, я заснула. Прокинулася, дивлюся, вже ніч, а чоловіка немає. Я подзвонила йому, і запитала: – Ти їдеш додому?
– Ні, я не збираюся додому, скоро повернуся за своїми речами. У чому саме я тепер вин на? У підсумку з’ясувалося, що чоловікові подзвонила моя мама і вилаяла його. Вона говорила, що вражена його ставленням до сім’ї. Він думав, що це я попросила маму зв’язатися з ним. Його немає вже два тижні, він не повернувся за своїми речами і живе у друзів. У нас з чоловіком ніколи не було розбіжностей, а тут ми на межі роз лучення. – Ти не можеш миритися з таким ставленням до себе і своєї дитини, — nродовжувала вона повторювати. Як ви ставитеся до цієї ситуації?