Микола ремонтуючи кран у домі Люби зрозумів, що їй потрібний чоловік у домі, а дітям батько. І через кілька днів він знову прийшов до них, але вже в іншому одязі.

Після закінчення сантехнічних робіт в одному будинку Микола, робітник із піврічним стажем на невеликому підприємстві, був направлений за іншою адресою. Коли він приїхав, його зустріли двоє дітей – хлопець Максим та його молодша сестра. – Вдома немає дорослих? – поцікавився Микола. – Мама скоро повернеться. У нас кран тече, – несміливо відповів Максим, наполягаючи на тому, що гроші у них є і про це не варто хвилюватися. Поки Микола лагодив кран, дівчинка розповіла про інші зламані речі в їхньому будинку, зазначивши, що їхній тато, нібито льотчик, обов’язково б їх полагодив, якби був удома.

 

 

Коли приїхала мама дітей, Люба і здивувалася, побачивши Миколу, син пояснив, що сам викликав його для ремонту. На вулиці Максим зізнався Миколі: – Насправді у нас немає тата-льотчика. Це мама вигадала. Микола, який сам колись був льотчиком, йому поспівчував. Після важкого минулого, проблем зі здоров’ям не сумісних із роботою льотчика та невдалого шлюбу, він зайнявся сантехнікою, щоб чимось себе зайняти та заробляти на життя. Наступного дня Микола повернувся, щоб полагодити ще щось у будинку Люби, адже за розповіддю дітей, лагодити там і справді було що.

За вечерею вони спілкувалися, розповідали про своє минуле один одному, і, залишившись з Миколою наодинці, Люба сама зізналася, що історія про тата-льотчика була вигадкою, щоби втішити дітей. Наступного вечора Микола з’явився у своїй старій льотній формі з квітами та тортом. Він підіграв Любі. – Наш тато-льотчик повернувся! – зраділа дівчинка. Згодом Микола по-справжньому увійшов у роль батька дітей та чоловіка Люби; він усиновив сина та дочку Люби, і незабаром у їхній родині з’явилася ще одна дитина.