Ігор гуляв у парку з донькою, коли та знайшла телефон на лавці. Ігор помітив, як сильно донька хотіла залишити собі телефон.

– Тату, подивися! — вигукнула Оленька, підбігши до свого батька Ігоря, коли вони прогулювались у парку. Ігор узяв телефон, який дочка йому простягла, та оглянув його. Батарею було розряджено. Він спитав, де вона його знайшла, і Оленька з азартом в очах вказала напрям. Дівчинка хотіла залишити телефон собі, бо її вже був старим. Ігор припустив, що хтось, можливо, тривожно шукає цей телефон. Оленька заперечила, зазначивши, що він лежав на очах і ніхто його не шукав.

Оглянувши околиці та помітивши, що ніхто справді не шукає гаджет, Ігор запропонував повісити оголошення в парку та на автобусній зупинці, на випадок, якщо господар ще не помітив зникнення. Оленька була засмучена цим. Помітивши її похмуре обличчя, Ігор пояснив, що недобре залишати собі те, що їй не належить. Він розповів історію зі своєї юності, коли вони з другом Миколою знайшли велику суму грошей, загорнуту в газету.

Вони залишили її собі, незважаючи на те, що почувалися ви нними. Пізніше до Ігоря прийшла мамина подруга, засмучена тим, що їй потрібні гроші для хворої дочки. Ігор передав гроші, щоб допомогти їй та позбутися почуття провини. Через роки Ігор зустрів у поїзді чоловіка, який розповів, що якось втратив великі гроші. Зрозумівши, що йдеться про знайдені їм та інші гроші, Ігор пояснив йому ситуацію.

Чоловік залишився задоволений тим, як були використани гроші, і навіть не сказав нічого поганого про «крадіжку». Оленька, захопившись розповіддю, почала розуміти, як важливо повернути телефон. Наступного дня, після того як вони повісили оголошення , власник телефону прийшов із зарядним пристроєм, розблокував телефон і з вдячністю прийняв його назад. За місяць Ігор подарував Оленьці на день народження новий телефон, помітивши, що дочка сильно змінилася після цього випадку.