-Там Во гонь! Бачиш? — заверещала Катя. То був маленький будиночок. Пара поїхала на світло. Виходячи з машини, вони пішли вздовж огорожі, тримаючись за руки. Кирило постукав у двері. -Хто? -Ми загубились. — прокричав Кирило. Двері відчинив маленький старий. -Нам би хуртовину перечекати. – додав Кирило. -Заходьте. У будинку була велика стара піч, довгий стіл, два стільці та залізне ліжко. Більше у будиночку нічого не було. -У селі хтось ще живе? – поцікавився Катя. -Друзі мої вже nомерли, а молодих тут немає. -А До міста далеко? – спитав Кирило.
-Вам Треба повернутися назад. Із села дороги до міста немає. Вони випили чай із залізних кухлів і лягли спати. Кирило вже майже заснув, Катя почала будити його: — Кирило, тут хтось є. У хаті було темно. Кирило нічого не бачив. — Спи. Це кішка. Пара прокинулася рано-вранці. Двері трохи рипнули, увійшов дід із дровами. За сніданком Кирило запитав у старого, чи є в нього кішка. -Ні, Кішки в мене немає. Скрип? Дружина nомерла, як два роки минуло. З того дня іноді приходить до мене. Катя з Кирилом подивилися один на одного, не розуміючи того, що відбувається. Як снідали пішли розчищати машину від снігу.
А потім старий вказав їм дорогу: -Їдьте дорогою, потім проїдьте через ліс. Перед поворотом побачите вказівник. НЕ пропустіть. Повертатиметеся, хліба та цукру привезіть мені. Якщо не заїдете, не переживайте, я не ображусь. Будиночок уже був позаду. -Ех. З того часу, як бабуся nомерла, вона мені навіть не снилася. – сказала Катя. Пройшло весілля, вони вже їхали назад. Взяли, як і обіцяли хліб та цукор, щоб завести старому. Довго шукали вони село старого, але так і не знайшли. -Нам, мабуть, все це наснилося. – сказала дівчина. -Може. Хоча, як нам з тобою міг наснитися однаковий сон? Старий живий. — Думаю, старому та його дружині не потрібні свідки. Ось вони й сховалися від нас.